Русская литература: Русская литература Краткий пересказ Школьные сочинения 
Література: Українська класика Стислі перекази української літератури Шкільні твори 



translit кириллица
Тексты: показывать полностью разбивать на страницы по 5 тыс. знаков

Бояриня (скорочено) (Українка Леся)


1 2 3 4 следующая > конец >>

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

БОЯРИНЯ

    
     Дійові особи:
     Перебійний Олекса   —козацький старшина.
     Оксана                            —дочка старшини.
     Іван                                  —син Олекси Перебійного.
     Степан                            — молодий боярин, який приїхав з Москви.
     Перебійниха                   — дружина козацького старшини.
     Мати Степана               —мешкає в Москві.
     Ганна                                — сестра Степана.
     Гість з України
    
     ДІЯ ПЕРША
    
     Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики, на столі прилагоджено до вечері.
     Через садок до рундука ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко відразу, що він не москаль.
     Молодший боярин Степан, потрапивши до козацької слободи з російськими боярами, приходить в гості до козацького старшини Олекси Перебійного. Тут він зустрічає доньку Олекси Оксану і закохується в неї.
     Мати й батько Оксани запрошують Степана повечеряти з ними, бо Олекса Перебійний товаришував ще з його батьком. Але Степан боїться, що, коли він погодиться на люб'язне запрошення, старі бояри, з якими він приїхав, на нього будуть гніватися. Старий Олекса його заспокоює.
     Перебійний.       Про них не турбуйся. Підкоморій їх запросив на бенкет, а тебе я випрохав до нас...
     Степан.                         От спасибі, пан—отченьку!
     Батько просить дочку почастувати їх. Оксана. Боярине, будь ласка, призволяйся.
     Степан  (узявши чарку, встав і вклоняється Оксані).
     Дай Боже, панночка, тобі щасливу та красну долю!
     Ось до будинку входить Іван, Оксанин брат, молодший козак. Іван.                    Ба ні, я тут. Давайте, мамо, їсти.
     Перебійниха. Ти б уперід хоч привітався з гостем! Іван (сідаючи, недбало).
     Ми вже віталися там, коло церкви.
     Мати запитала Степана, чому ж не привіз матір на Україну, і Степан відповів:
     Трудно.
     Нема при чім нам жити на Вкраїні. Самі, здоров, знаєте — садибу сплюндровано було нам до цеглини ще за Виговщини...
     Степан ще сказав, що батько «тяжко бідував із нами. На раді Переяславській мій батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вірне».
     Іван.                    Мав кому держати!
     Лихий їх спокусив давати слово!
     Перебійний став пояснювати, що ніхто не знав, чим усе закінчиться, що присягу не кожен може зрадити. Але Іван не стримався і з іронією відповів:
     Та певне! Краще зрадити Вкраїну!
     Степан.             Не зраджував України мій батько!
     Він їй служив з—під царської руки не гірш, ніж вороги його служили з—під польської корони.
     Іван.                   Та, звичайно,
     однаково, чиї лизати п'яти, чи лядські, чи московські!.
Стр. 1

1 2 3 4 следующая > конец >>



Вверх